1-а царiв

Розділ 8

1 Тоді Соломон зібрав усіх Ізра́їлевих старши́х та голі́в племе́н, керівників ба́тьківських домі́в Ізраїлевих синів, до царя Соломона до Єрусалиму, щоб перене́сти ковчега Господнього заповіту з Давидового Міста, воно — Сіон.

2 І були зі́брані до царя Соломона всі ізра́їльтяни в свято в місяці етанім, він — місяць сьомий.

3 І поприхо́дили всі Ізраїлеві старші́, а священики поне́сли ковчега.

4 І поне́сли вони Господнього ковчега, і скинію заповіту та всі святі речі, що в ковчезі; і поне́сли їх священики та Левити.

5 А цар Соломон та вся Ізраїлева громада, що зібралися при ньому, були з ним перед ковчегом, і прино́сили в жертву худобу дрібну́ та худобу велику, що через мно́гість не була вона ані запи́сувана, ані лі́чена.

6 І вне́сли священики ковчега Господнього заповіту до девіру храму, до Святого Святих, під кри́ла херувимів.

7 Бо херувими простяга́ли кри́ла над місцем ковчегу, і́ заті́нювали херувими над ковчегом та над його держака́ми зве́рху.

8 А ті держаки́ були довгі, і голо́вки тих держакі́в були видні з святині перед найсвятішим, а зназо́вні не були́ видні. І вони там аж до цього дня.

9 У ковчезі не було нічо́го, тільки дві камінні табли́ці, що поклав туди Мойсей на Хори́ві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх з єгипетського кра́ю.

10 І сталося, як священики вихо́дили з святині, то хмара напо́внила Господній храм.

11 І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня напо́внила Господній храм!

12 Тоді Соломон проказав: „Промовив Господь, що Він пробува́тиме в мряці.

13 Буду́ючи, я збудува́в оцей храм, на осе́лю Тобі, місце Твого пробува́ння навіки“!

14 І повернув цар обличчя своє, та й поблагословив Ізраїлів збір, увесь же Ізраїлів збір стояв.

15 І він сказав: „Благослове́нний Господь, Бог Ізраїлів, що Своїми устами говорив був із моїм батьком Давидом, і рукою Своєю тепер ви́конав, говорячи:

16 Від того дня, коли Я вивів Свій наро́д, Ізраїля, з Єгипту, Я не вибрав Собі міста зо всіх Ізраїлевих племе́н, щоб збудувати храм на пробува́ння Мого Йме́ння там. І вибрав Я Давида, щоб був над Моїм Ізраїлевим наро́дом.

17 І було на серці мого батька Давида збудувати храм для Йме́ння Господа, Бога Ізраїля.

18 Та сказав Господь до мого батька Давида: За те, що на твоєму серці було збудувати храм для Йме́ння Мого, ти зробив добре, що було тобі це на серці.

19 Тільки ти не збуду́єш цього храму, але син твій, що ви́йде із сте́гон твоїх, — він збудує цей дім для Йме́ння Мого!

20 І ви́конав Господь Своє слово, що Він говорив. І став я на місце батька мого Давида, та й сів на Ізраїлевому троні, як говорив був Господь, і я збудував оцей храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого.

21 І встановив я там місце для ковчега, де Господній заповіт, якого Він склав із нашими батьками, коли виводив їх з єгипетського кра́ю.“

22 І став Соломон перед Господнім же́ртівником навпроти всього Ізра́їлевого збо́ру, і простяг ру́ки свої до неба та й сказав:

23 „Господи, Боже Ізраїлів! Нема подібного Тобі Бога на небеса́х угорі́ та на землі до́лі. Ти стережеш заповіта та милість для Своїх рабів, що ходять перед Твоїм лицем усім своїм серцем.

24 Ти доде́ржав Своє́му рабові, Давидові, ба́тькові моєму, те, що говорив йому. І говорив Ти йому Своїми устами, а рукою Своєю виконав, як цього дня.

25 А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, додерж для Свого раба Давида, мого́ батька, те, що говорив був йому, кажучи: Не буде в тебе перево́ду з-перед лиця Мого ніко́му з тих, що сиді́тимуть на Ізраїлевім троні, якщо тільки сини твої бу́дуть держа́тися своїх доріг, щоб ходити перед Моїм лицем, як ти ходив перед лицем Моїм.

26 А тепер, Боже Ізраїлів, нехай буде запе́внене слово Твоє, яке Ти говорив рабові Своєму Давидові, моєму батькові.

27 Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небе́с не обійма́ють Тебе, — що́ ж тоді храм той, що я збудува́в?

28 Та Ти згля́нешся на молитву Свого раба та на його блага́ння, Господи, Боже мій, щоб почути спів та молитву, якою раб твій мо́литься перед лицем Твоїм сьогодні,

29 щоб очі Твої були відкриті на цей храм уночі та вдень, на те місце, про яке Ти сказав: Нехай буде Йме́ння Моє там, щоб почути молитву, якою буде моли́тися Твій раб на цьому місці!

30 І Ти будеш прислуха́тися до блага́ння Свого́ раба, та Свого народу, Ізраїля, що будуть молитися на цьому місці. А Ти почуєш на місці Свого пробува́ння, на небесах, — і почуєш, і про́стиш.

31 Як згріши́ть люди́на проти свого ближнього, і вимага́тимуть від нього клятви, щоб він поклявся, і для клятви при́йдуть перед Твій же́ртівник у цьому храмі,

32 то Ти почуєш із небе́с, і зробиш, і розсу́диш Своїх рабів, — осу́диш несправедливого, щоб дати його дорогу на його голову, і всправедли́виш праведного, щоб віддати йому за його справедливістю.

33 Коли Твій народ, Ізраїль, буде вдарений ворогом за те, що прогріши́в Тобі, і коли вони зве́рнуться до Те́бе, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, і будуть моли́тися, і будуть благати Тебе в цьому храмі,

34 то Ти почуєш із небес, і про́стиш гріх наро́ду Свого, Ізраїля, і ве́рнеш їх до землі, яку дав Ти їхнім батькам.

35 Коли замкне́ться небо й не буде дощу́, бо прогріша́ться Тобі, то коли знову вони помо́ляться на цьому місці, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, — і від гріха́ свого відве́рнуться, бо Ти будеш їх впокоря́ти, —

36 то Ти почуєш на небеса́х, і про́стиш гріх Своїх рабів та народу Свого, Ізраїля, бо покажеш їм ту добру дорогу, якою вони пі́дуть, і Ти даси́ дощ на край Свій, якого Ти дав Своєму наро́дові на спа́дщину.

37 Голод коли бу́де в кра́ю, морови́ця коли буде, посу́ха, жовта́чка, сарана́, черва́ коли бу́де, коли його ворог стане тісни́ти його́ в краю́ міст його, коли буде яка пора́за, яка хвороба, —

38 усяка молитва, усяке блага́ння, що буде від якої люди́ни чи від усього наро́ду Твого, Ізраїля, коли кожен почує рану свого серця, і простя́гне руки свої до цього храму,

39 то Ти почуєш із небе́с, із місця постійного пробува́ння Свого, — і прости́ш, і зробиш, і даси кожному за всіма́ його дорогами, бо Ти Сам знаєш серце всіх лю́дських синів,

40 щоб вони боялися Тебе по всі дні, доки вони жи́тимуть на пове́рхні землі, яку Ти дав батькам нашим.

41 Також і чужи́нця, що він не з наро́ду Твого́, Ізраїля, і він при́йде з далекого кра́ю ради Йме́ння Твого́, —

42 бо почують і вони про велике Ім'я́ Твоє, і про сильну руку Твою та про ви́тягнене раме́но Твоє, — і при́йде він і помолиться в цьому храмі,

43 Ти почуєш це з небе́с, місця постійного пробува́ння Свого́, і зробиш усе, про що буде кли́кати до Тебе той чужи́нець, щоб усі народи землі пізнали Ім'я́ Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій, Ізраїль, і щоб пізнали вони, що Ім'ям́ Твоїм на́звано цей храм, що я збудува́в.

44 Коли народ Твій ви́йде на війну́ на свого ворога, дорогою, якою Ти пошлеш їх, і помо́ляться вони до Господа в напрямі до міста, що Ти вибрав його, та храму, що я збудував для Йме́ння Твого́,

45 то почуєш Ти з неба їхню молитву та їхнє блага́ння, — і вчиниш їм суд!

46 Коли вони згріша́ть Тобі, — бо немає люди́ни, щоб вона не згрішила, — і Ти розгні́ваєшся на них, і віддаси́ їх во́рогові, а їхні полони́телі відведу́ть їх у неволю до ворожого кра́ю далекого чи близько́го,

47 і коли вони при́йдуть до розуму в краю́, куди взяті в неволю, і наве́рнуться, і будуть благати Тебе в краю́ полони́телів своїх, говорячи: Ми згрішили, і безбожне чинили, були́ ми винні;

48 і коли вони наве́рнуться до Тебе всім своїм серцем і всією душею своєю в краю́ ворогів своїх, що їх понево́лили, і помо́ляться до Те́бе в напрямі до свого кра́ю, що Ти дав їхнім батькам, у напрямі міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував для Імени Твого́,

49 то Ти почуєш на небеса́х, постійному місті пробува́ння Свого́, їхню молитву та їхнє блага́ння, і зробиш їм суд,

50 і пробачиш Своєму наро́дові, що́ вони згрішили Тобі, і всі їхні провини, що завини́ли проти Тебе, і нахи́лиш до любови полони́телів їхніх, і вони змилосе́рдяться над ними,

51 бо вони — наро́д Твій та наді́л Твій, яке Ти вивів з Єгипту, з сере́дини залізної гутни́чої пе́чі, —

52 щоб очі Твої були́ відкриті на блага́ння Твого́ раба та на блага́ння народу Твого, Ізраїля, щоб прислу́хуватися до них, коли вони кли́катимуть до Тебе.

53 Бо Ти виділив їх зо всіх народів Собі на наді́л, як говорив був через Мойсея, Свого раба, коли Ти виво́див наших батьків із Єгипту, Владико мій, Господи!“

54 І сталося, як Соломон скінчи́в цю молитву й блага́ння до Господа, то він устав від Господнього же́ртівника, де він стояв на колінах своїх, а руки його були простя́гнені до неба.

55 I встав він, і поблагослови́в усі Ізраїлеві збори, говорячи сильним голосом:

56 „Благословенний Госпо́дь, що дав мир Своєму наро́дові, Ізраїлеві, усе, як обіцяв був, — не відпало ані одне слово зо всіх Його добрих слів, які Він говорив був через раба Свого Мойсея.

57 Нехай буде Госпо́дь, Бог наш, з нами, як був Він із нашими батьками, нехай Він не опустить нас, нехай Він не покине нас,

58 щоб прихиля́ти наше серце до Себе, щоб ми ходили всіма́ Його дорогами, щоб ми дотримувалися нака́зів Його, і уставів Його та постанов Його, як і Він наказав був нашим батькам.

59 І нехай бу́дуть оці слова мої, якими я благав перед Господнім лицем, близькі́ до Господа вдень та вночі, щоб чинити суд для раба Свого́ та суд для Свого наро́ду, Ізраїля, день-у-день,

60 щоб знали всі народи землі, що Господь — Він Бог, і нема вже іншого!

61 І нехай буде все серце ваше з Господом, Богом нашим, щоб ходити постановами Його та щоб перестеріга́ти заповіді Його, як цього дня!“

62 А цар та ввесь Ізраїль з ним прине́сли жертву перед Господнім лицем.

63 І приніс Соломон жертву для мирних жертов, що прино́сив для Господа: двадцять і дві тисячі худоби великої, а худоби дрібно́ї — сто й двадцять тисяч. І ви́конали освячення Господнього храму цар та всі Ізраїлеві сини.

64 Того дня цар освятив сере́дину дво́ру, що перед храмом Господнім, бо пригото́вив там цілопа́лення й хлібну жертву та лій мирних жертов, бо мідяни́й же́ртівник, що перед Господнім лицем, був мали́й для прийняття́ цілопа́лення й хлібної жертви та лою мирних жертов.

65 І вчинив Соломон того ча́су свято, і з ним увесь Ізраїль, збір великий, що зійшовся звідти, де йдеться до Гамату аж до єгипетського потоку, перед лицем Господа, нашого Бога, сім день і сім день, — чотирна́дцять день.

66 Во́сьмого дня він відпусти́в народ, а вони поблагослови́ли царя та й пішли до наметів своїх, радісні та веселосерді через усе те добро, що Господь учинив Своє́му рабові Давидові та Своєму наро́дові Ізраїлеві.

3-я книга Царств

Глава 8

1 Тогда Соломон велел созвать всех старейшин Израилевых и всех начальников колен, главных в семействах сынов Израилевых к царю Соломону во Иерусалим, для перенесения ковчега завета из города Давидова; это Сион.

2 И собрались к царю Соломону все люди Израилевы в месяце Эфаниме к празднику; месяц сей есть седьмый.

3 И пришли все старейшины Израильские, и понесли священники ковчег.

4 И понесли ковчег Господа и скинию собрания, и все священные вещи, которые находились в скинии, и несли священники и левиты.

5 А царь Соломон и с ним все общество Израилево, собравшееся к нему, были с ним пред ковчегом, принося жертвы из мелкого и крупного скота, которых невозможно исчислить и определить по причине множества.

6 И принесли священники ковчег завета Господа на его место, в заднее отделение дома во Святое Святых, под крылья херувимов;

7 Потому что херувимы простирали крылья над местом ковчега, и осеняли херувимы сверху ковчег с его шестами.

8 И выдвинули шесты так, что головки шестов видны из святилища перед задним его отделением, но не выказываются наружу; они там и до сего дня.

9 В ковчеге ничего не было кроме двух каменных скрижалей, которые положил туда Моисей на Хориве, когда Господь заключил завет с сынами Израилевыми, по исходе их из земли Египетской.

10 Когда вышли священники из святилища, тогда облако наполнило дом Господа.

11 И не могли священники стоять на служении по причине облака, потому что слава Господа исполняла дом Господа.

12 Тогда Соломон сказал: Господу угодно жить во мраке.

13 Я построил Тебе дом для жительства, место для вечного Твоего пребывания.

14 И обратился царь лицем к народу, и благословил все общество Израилево; все общество Израилево стояло.

15 И сказал: Благословен Господь, Бог Израилев, Который сказанное Своими устами Давиду, отцу моему, ныне исполнил рукою Своею. Он говорил:

16 С того дня, как Я вывел народ Мой, Израиля, из Египта, Я не избрал города ни в одном из колен Израилевых, для построения дома, в котором бы пребывало Имя Мое, но избрал Давида во владыку над народом Моим Израилем.

17 У Давида, отца моего, было на сердце построить дом Имени Господа, Бога Израилева.

18 Но Господь сказал Давиду отцу моему: у тебя есть на сердце построить дом Имени Моему; хорошо, что это лежит у тебя на сердце.

19 Однако не ты построишь дом, а сын твой, исшедший из чресл твоих, построит дом Имени Моему.

20 И исполнил Господь слово Свое, которое изрек. Я вступил на место отца моего Давида, и воссел на престол Израилев, как сказал Господь, и построил дом Имени Господа Бога Израилева.

21 И приготовил там место для ковчега, в котором находится завет Господа, заключенный Им с отцами нашими, когда Он вывел их из земли Египетской.

22 И стал Соломон пред жертвенником Господа, впереди всего общества Израилева, и простер руки свои к небесам.

23 И сказал: Господь, Боже Израилев, нет подобного Тебе Бога на небесах вверху, и на земле внизу: Ты хранишь завет и милость к рабам Твоим, ходящим пред Тобою от всего сердца своего.

24 Ты исполнил рабу Твоему Давиду, отцу моему, то, что говорил ему, что изрек устами Твоими, то в день сей Ты совершил рукою Своею.

25 И ныне Господь, Боже Израилев, исполни рабу Твоему Давиду, отцу моему, то, что Ты говорил ему; Ты сказал: не пресечется у тебя пред лицем Моим сидящий на престоле Израилевом, ежели только сыновья твои будут хранить путь свой, ходя предо Мною так, как ты ходил предо Мною.

26 И ныне, Боже Израилев, да будет твердо слово Твое, которое Ты изрек рабу Твоему Давиду, отцу моему.

27 Хотя поистине - Богу ли жить на земле? вот небеса, и небеса небес не вмещают Тебя, тем менее сей дом, который я построил.

28 Но Господи, Боже мой, воззри на молитву раба Твоего и на прошение его, услышь воззвание и молитву, которою раб Твой молится пред Тобою ныне.

29 Да будут очи Твои ночью и днем отверсты на дом сей, на сие место, о котором Ты сказал: Мое имя будет там, чтобы слышать молитву, которою будет молиться раб Твой, обращаясь к месту сему.

30 Услышь моление раба Твоего и народа Твоего Израиля; когда они будут молиться, обращаясь к сему месту, услышь на месте жительства Твоего, на небесах, услышь и помилуй.

31 Когда кто провинится пред своим ближним, и потребует от него клятвы, чтобы он клял себя, и для заклятия придут пред жертвенник Твой в дом сей;

32 Тогда услышь с небес и произведи суд над рабами Твоими; обвини виновного, возлагая дело на его голову, а правого оправдай, воздавая ему по правде его.

33 Когда народ Твой, Израиль, будет поражен неприятелем за то, что согрешил пред Тобою, и когда обратится к Тебе, и прославит имя Твое, и будет просить и умолять Тебя в сем доме;

34 Тогда услышь с небес, и прости грех народа Твоего, Израиля, и возврати его в землю, которую Ты дал отцам его.

35 Когда заключится небо, и не будет дождя за то, что согрешили пред Тобою, и когда будут молиться на месте сем, и прославят имя Твое и обратятся от грехов своих, страдая от бедствия;

36 Тогда услышь с небес, и прости грехи рабов Твоих и народа Твоего, Израиля, указав им добрый путь, по которому идти, и пошли дождь на землю Твою, которую Ты дал народу Твоему во владение.

37 Будет ли на земле голод, будет ли моровая язва, будет ли палящий ветер, ржавчина, саранча, червь; неприятель ли будет теснить его в которой-нибудь земле владений его, будет ли какое бедствие, какая болезнь;

38 При всякой молитве, при всяком прошении, какое будет от какого-либо человека у всего народа Твоего Израиля, когда они почувствуют рану в сердце своем и прострут руки свои к сему дому:

39 Ты услышь с небес, с места жительства Твоего, прости, сделай и воздай каждому сообразно со всеми путями его, - Ты, который знаешь сердце его, ибо Ты один знаешь сердце всех сынов человеческих, -

40 Дабы они боялись Тебя во все дни, пока живут на земле, которую Ты дал отцам нашим.

41 Даже когда иноплеменник, который не от Твоего народа, Израиля, из отдаленной земли придет для имени Твоего, -

42 Ибо и они услышат о Твоем великом имени, и о Твоей могущественной руке, и о простертой мышце Твоей, и придут и будут молиться в доме сем, -

43 Тогда услышь с небес, с места жительства Твоего, и сделай все, о чем будет вопиять к Тебе иноплеменник, чтобы все народы земли знали имя Твое, чтобы боялись Тебя так, как народ Твой, Израиль, чтобы знали, что именем Твоим называется дом сей, который я построил.

44 Когда пойдет народ Твой на войну против своего неприятеля путем, которым Ты пошлешь его, и будет молиться Господу, обратившись лицем к городу, который Ты избрал, и к дому сему, который я построил Имени Твоему:

45 Тогда услышь с небес молитву их и прошение их, и сделай что должно для них.

46 Когда они согрешат пред Тобою, (ибо нет человека, который бы не грешил), и Ты прогневаешься на них, и предашь их врагам, которые, пленив их, отведут в неприятельскую землю, отдаленную или близкую:

47 И когда они в земле, в которой будут находиться в плену, войдут в себя, и обратятся, и будут молиться Тебе в земле пленивших их так: мы грешники, беззаконники, преступники;

48 И когда обратятся к Тебе всем сердцем своим и всею душею своею в земле врагов своих, которые будут держать их в плену, и будут молиться Тебе, обратись к земле своей, которую Ты дал отцам, к городу, который Ты избрал, и к сему дому, который я построил Имени Твоему:

49 Тогда услышь с небес, с места жительства Твоего, молитву их и приношение их, и сделай что должно для них,

50 И прости народу Твоему, в чем он согрешил пред Тобою, и все проступки их, в чем он оказался преступником пред Тобою, и возбуди сострадание к ним в пленивших их, чтобы они были к ним милостивы.

51 Ибо они Твой народ и Твой удел, который Ты вывел из Египта, из железной печи.

52 Да будут отверсты очи Твои на молитву раба Твоего, и на молитву народа Твоего, Израиля, чтоб слышать их, когда они будут призывать Тебя.

53 Ибо Ты отделил их в Свой удел из всех народов земли, как Ты изрек чрез Моисея, раба Твоего, когда вывел отцев наших из Египта, Господи Господь.

54 Когда кончил Соломон молитву пред Господом, когда кончил все сие моление и прошение: тогда встал от жертвенника Господа, где он стоял на коленах с простертыми к небесам руками.

55 И стал, и благословил все собрание Израилево высоким голосом, и говорил:

56 Благословен Господь, Который дал народу Своему Израилю покой, точно так, как сказал, не уронено ни одно слово из всех добрых Его слов, которые Он изрек чрез раба Своего Моисея.

57 Да будет Господь, Бог наш, с нами, так, как Он был с отцами нашими, да не оставит нас, да не покинет нас.

58 Но да преклоняет к Себе сердце наше, чтобы мы ходили по всем путям Его, и сохраняли заповеди Его, и уставы Его, и законы Его, которые Он заповедал отцам нашим.

59 Сии слова мои, которыми я молился пред Господом, да будут близки к Господу, Богу нашему, днем и ночью, дабы Он делал, что должно для раба Своего и что должно для народа Своего, Израиля, изо дня в день, -

60 Чтобы все народы земли знали, что Господь есть Бог; нет кроме Его.

61 Да будет сердце ваше совершенно с Господом, Богом нашим, чтобы ходить по Его установлениям и хранить Его заповеди, как ныне.

62 Потом царь, и весь Израиль с ним, принесли жертву Господу.

63 На благодарственную жертву, которую принес Соломон Господу, он употребил двадцать две тысячи из крупного скота, и сто двадцать тысяч из мелкого скота. Таким образом освятили дом Господа царь и все сыны Израилевы.

64 В тот день освятил царь среднюю часть двора, который пред домом Господа, потому что совершил там всесожжение, хлебное приношение и благодарственную жертву из тука. Ибо медный жертвенник, который пред Господом, недостаточен был для помещения всесожжения, хлебного приношения и благодарственных жертв из тука.

65 В то время Соломон и весь Израиль с ним, великое собрание, собравшееся от входа в Емаф до реки Египетской, сделали праздник пред Господом Богом нашим, в продолжение семи дней и семи дней, то есть в продолжение четырнадцати дней.

66 В осьмый день он отпустил народ; и благословляли царя, и пошли в шатры свои, радуясь и веселясь в сердце о всем добром, что сделал Господь рабу своему Давиду и народу Своему Израилю.

1-а царiв

Розділ 8

3-я книга Царств

Глава 8

1 Тоді Соломон зібрав усіх Ізра́їлевих старши́х та голі́в племе́н, керівників ба́тьківських домі́в Ізраїлевих синів, до царя Соломона до Єрусалиму, щоб перене́сти ковчега Господнього заповіту з Давидового Міста, воно — Сіон.

1 Тогда Соломон велел созвать всех старейшин Израилевых и всех начальников колен, главных в семействах сынов Израилевых к царю Соломону во Иерусалим, для перенесения ковчега завета из города Давидова; это Сион.

2 І були зі́брані до царя Соломона всі ізра́їльтяни в свято в місяці етанім, він — місяць сьомий.

2 И собрались к царю Соломону все люди Израилевы в месяце Эфаниме к празднику; месяц сей есть седьмый.

3 І поприхо́дили всі Ізраїлеві старші́, а священики поне́сли ковчега.

3 И пришли все старейшины Израильские, и понесли священники ковчег.

4 І поне́сли вони Господнього ковчега, і скинію заповіту та всі святі речі, що в ковчезі; і поне́сли їх священики та Левити.

4 И понесли ковчег Господа и скинию собрания, и все священные вещи, которые находились в скинии, и несли священники и левиты.

5 А цар Соломон та вся Ізраїлева громада, що зібралися при ньому, були з ним перед ковчегом, і прино́сили в жертву худобу дрібну́ та худобу велику, що через мно́гість не була вона ані запи́сувана, ані лі́чена.

5 А царь Соломон и с ним все общество Израилево, собравшееся к нему, были с ним пред ковчегом, принося жертвы из мелкого и крупного скота, которых невозможно исчислить и определить по причине множества.

6 І вне́сли священики ковчега Господнього заповіту до девіру храму, до Святого Святих, під кри́ла херувимів.

6 И принесли священники ковчег завета Господа на его место, в заднее отделение дома во Святое Святых, под крылья херувимов;

7 Бо херувими простяга́ли кри́ла над місцем ковчегу, і́ заті́нювали херувими над ковчегом та над його держака́ми зве́рху.

7 Потому что херувимы простирали крылья над местом ковчега, и осеняли херувимы сверху ковчег с его шестами.

8 А ті держаки́ були довгі, і голо́вки тих держакі́в були видні з святині перед найсвятішим, а зназо́вні не були́ видні. І вони там аж до цього дня.

8 И выдвинули шесты так, что головки шестов видны из святилища перед задним его отделением, но не выказываются наружу; они там и до сего дня.

9 У ковчезі не було нічо́го, тільки дві камінні табли́ці, що поклав туди Мойсей на Хори́ві, коли Господь склав був заповіта з Ізраїлевими синами при виході їх з єгипетського кра́ю.

9 В ковчеге ничего не было кроме двух каменных скрижалей, которые положил туда Моисей на Хориве, когда Господь заключил завет с сынами Израилевыми, по исходе их из земли Египетской.

10 І сталося, як священики вихо́дили з святині, то хмара напо́внила Господній храм.

10 Когда вышли священники из святилища, тогда облако наполнило дом Господа.

11 І не могли священики стояти й служити через ту хмару, бо слава Господня напо́внила Господній храм!

11 И не могли священники стоять на служении по причине облака, потому что слава Господа исполняла дом Господа.

12 Тоді Соломон проказав: „Промовив Господь, що Він пробува́тиме в мряці.

12 Тогда Соломон сказал: Господу угодно жить во мраке.

13 Буду́ючи, я збудува́в оцей храм, на осе́лю Тобі, місце Твого пробува́ння навіки“!

13 Я построил Тебе дом для жительства, место для вечного Твоего пребывания.

14 І повернув цар обличчя своє, та й поблагословив Ізраїлів збір, увесь же Ізраїлів збір стояв.

14 И обратился царь лицем к народу, и благословил все общество Израилево; все общество Израилево стояло.

15 І він сказав: „Благослове́нний Господь, Бог Ізраїлів, що Своїми устами говорив був із моїм батьком Давидом, і рукою Своєю тепер ви́конав, говорячи:

15 И сказал: Благословен Господь, Бог Израилев, Который сказанное Своими устами Давиду, отцу моему, ныне исполнил рукою Своею. Он говорил:

16 Від того дня, коли Я вивів Свій наро́д, Ізраїля, з Єгипту, Я не вибрав Собі міста зо всіх Ізраїлевих племе́н, щоб збудувати храм на пробува́ння Мого Йме́ння там. І вибрав Я Давида, щоб був над Моїм Ізраїлевим наро́дом.

16 С того дня, как Я вывел народ Мой, Израиля, из Египта, Я не избрал города ни в одном из колен Израилевых, для построения дома, в котором бы пребывало Имя Мое, но избрал Давида во владыку над народом Моим Израилем.

17 І було на серці мого батька Давида збудувати храм для Йме́ння Господа, Бога Ізраїля.

17 У Давида, отца моего, было на сердце построить дом Имени Господа, Бога Израилева.

18 Та сказав Господь до мого батька Давида: За те, що на твоєму серці було збудувати храм для Йме́ння Мого, ти зробив добре, що було тобі це на серці.

18 Но Господь сказал Давиду отцу моему: у тебя есть на сердце построить дом Имени Моему; хорошо, что это лежит у тебя на сердце.

19 Тільки ти не збуду́єш цього храму, але син твій, що ви́йде із сте́гон твоїх, — він збудує цей дім для Йме́ння Мого!

19 Однако не ты построишь дом, а сын твой, исшедший из чресл твоих, построит дом Имени Моему.

20 І ви́конав Господь Своє слово, що Він говорив. І став я на місце батька мого Давида, та й сів на Ізраїлевому троні, як говорив був Господь, і я збудував оцей храм для Ймення Господа, Бога Ізраїлевого.

20 И исполнил Господь слово Свое, которое изрек. Я вступил на место отца моего Давида, и воссел на престол Израилев, как сказал Господь, и построил дом Имени Господа Бога Израилева.

21 І встановив я там місце для ковчега, де Господній заповіт, якого Він склав із нашими батьками, коли виводив їх з єгипетського кра́ю.“

21 И приготовил там место для ковчега, в котором находится завет Господа, заключенный Им с отцами нашими, когда Он вывел их из земли Египетской.

22 І став Соломон перед Господнім же́ртівником навпроти всього Ізра́їлевого збо́ру, і простяг ру́ки свої до неба та й сказав:

22 И стал Соломон пред жертвенником Господа, впереди всего общества Израилева, и простер руки свои к небесам.

23 „Господи, Боже Ізраїлів! Нема подібного Тобі Бога на небеса́х угорі́ та на землі до́лі. Ти стережеш заповіта та милість для Своїх рабів, що ходять перед Твоїм лицем усім своїм серцем.

23 И сказал: Господь, Боже Израилев, нет подобного Тебе Бога на небесах вверху, и на земле внизу: Ты хранишь завет и милость к рабам Твоим, ходящим пред Тобою от всего сердца своего.

24 Ти доде́ржав Своє́му рабові, Давидові, ба́тькові моєму, те, що говорив йому. І говорив Ти йому Своїми устами, а рукою Своєю виконав, як цього дня.

24 Ты исполнил рабу Твоему Давиду, отцу моему, то, что говорил ему, что изрек устами Твоими, то в день сей Ты совершил рукою Своею.

25 А тепер, Господи, Боже Ізраїлів, додерж для Свого раба Давида, мого́ батька, те, що говорив був йому, кажучи: Не буде в тебе перево́ду з-перед лиця Мого ніко́му з тих, що сиді́тимуть на Ізраїлевім троні, якщо тільки сини твої бу́дуть держа́тися своїх доріг, щоб ходити перед Моїм лицем, як ти ходив перед лицем Моїм.

25 И ныне Господь, Боже Израилев, исполни рабу Твоему Давиду, отцу моему, то, что Ты говорил ему; Ты сказал: не пресечется у тебя пред лицем Моим сидящий на престоле Израилевом, ежели только сыновья твои будут хранить путь свой, ходя предо Мною так, как ты ходил предо Мною.

26 А тепер, Боже Ізраїлів, нехай буде запе́внене слово Твоє, яке Ти говорив рабові Своєму Давидові, моєму батькові.

26 И ныне, Боже Израилев, да будет твердо слово Твое, которое Ты изрек рабу Твоему Давиду, отцу моему.

27 Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небе́с не обійма́ють Тебе, — що́ ж тоді храм той, що я збудува́в?

27 Хотя поистине - Богу ли жить на земле? вот небеса, и небеса небес не вмещают Тебя, тем менее сей дом, который я построил.

28 Та Ти згля́нешся на молитву Свого раба та на його блага́ння, Господи, Боже мій, щоб почути спів та молитву, якою раб твій мо́литься перед лицем Твоїм сьогодні,

28 Но Господи, Боже мой, воззри на молитву раба Твоего и на прошение его, услышь воззвание и молитву, которою раб Твой молится пред Тобою ныне.

29 щоб очі Твої були відкриті на цей храм уночі та вдень, на те місце, про яке Ти сказав: Нехай буде Йме́ння Моє там, щоб почути молитву, якою буде моли́тися Твій раб на цьому місці!

29 Да будут очи Твои ночью и днем отверсты на дом сей, на сие место, о котором Ты сказал: Мое имя будет там, чтобы слышать молитву, которою будет молиться раб Твой, обращаясь к месту сему.

30 І Ти будеш прислуха́тися до блага́ння Свого́ раба, та Свого народу, Ізраїля, що будуть молитися на цьому місці. А Ти почуєш на місці Свого пробува́ння, на небесах, — і почуєш, і про́стиш.

30 Услышь моление раба Твоего и народа Твоего Израиля; когда они будут молиться, обращаясь к сему месту, услышь на месте жительства Твоего, на небесах, услышь и помилуй.

31 Як згріши́ть люди́на проти свого ближнього, і вимага́тимуть від нього клятви, щоб він поклявся, і для клятви при́йдуть перед Твій же́ртівник у цьому храмі,

31 Когда кто провинится пред своим ближним, и потребует от него клятвы, чтобы он клял себя, и для заклятия придут пред жертвенник Твой в дом сей;

32 то Ти почуєш із небе́с, і зробиш, і розсу́диш Своїх рабів, — осу́диш несправедливого, щоб дати його дорогу на його голову, і всправедли́виш праведного, щоб віддати йому за його справедливістю.

32 Тогда услышь с небес и произведи суд над рабами Твоими; обвини виновного, возлагая дело на его голову, а правого оправдай, воздавая ему по правде его.

33 Коли Твій народ, Ізраїль, буде вдарений ворогом за те, що прогріши́в Тобі, і коли вони зве́рнуться до Те́бе, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, і будуть моли́тися, і будуть благати Тебе в цьому храмі,

33 Когда народ Твой, Израиль, будет поражен неприятелем за то, что согрешил пред Тобою, и когда обратится к Тебе, и прославит имя Твое, и будет просить и умолять Тебя в сем доме;

34 то Ти почуєш із небес, і про́стиш гріх наро́ду Свого, Ізраїля, і ве́рнеш їх до землі, яку дав Ти їхнім батькам.

34 Тогда услышь с небес, и прости грех народа Твоего, Израиля, и возврати его в землю, которую Ты дал отцам его.

35 Коли замкне́ться небо й не буде дощу́, бо прогріша́ться Тобі, то коли знову вони помо́ляться на цьому місці, і будуть сла́вити Ім'я́ Твоє, — і від гріха́ свого відве́рнуться, бо Ти будеш їх впокоря́ти, —

35 Когда заключится небо, и не будет дождя за то, что согрешили пред Тобою, и когда будут молиться на месте сем, и прославят имя Твое и обратятся от грехов своих, страдая от бедствия;

36 то Ти почуєш на небеса́х, і про́стиш гріх Своїх рабів та народу Свого, Ізраїля, бо покажеш їм ту добру дорогу, якою вони пі́дуть, і Ти даси́ дощ на край Свій, якого Ти дав Своєму наро́дові на спа́дщину.

36 Тогда услышь с небес, и прости грехи рабов Твоих и народа Твоего, Израиля, указав им добрый путь, по которому идти, и пошли дождь на землю Твою, которую Ты дал народу Твоему во владение.

37 Голод коли бу́де в кра́ю, морови́ця коли буде, посу́ха, жовта́чка, сарана́, черва́ коли бу́де, коли його ворог стане тісни́ти його́ в краю́ міст його, коли буде яка пора́за, яка хвороба, —

37 Будет ли на земле голод, будет ли моровая язва, будет ли палящий ветер, ржавчина, саранча, червь; неприятель ли будет теснить его в которой-нибудь земле владений его, будет ли какое бедствие, какая болезнь;

38 усяка молитва, усяке блага́ння, що буде від якої люди́ни чи від усього наро́ду Твого, Ізраїля, коли кожен почує рану свого серця, і простя́гне руки свої до цього храму,

38 При всякой молитве, при всяком прошении, какое будет от какого-либо человека у всего народа Твоего Израиля, когда они почувствуют рану в сердце своем и прострут руки свои к сему дому:

39 то Ти почуєш із небе́с, із місця постійного пробува́ння Свого, — і прости́ш, і зробиш, і даси кожному за всіма́ його дорогами, бо Ти Сам знаєш серце всіх лю́дських синів,

39 Ты услышь с небес, с места жительства Твоего, прости, сделай и воздай каждому сообразно со всеми путями его, - Ты, который знаешь сердце его, ибо Ты один знаешь сердце всех сынов человеческих, -

40 щоб вони боялися Тебе по всі дні, доки вони жи́тимуть на пове́рхні землі, яку Ти дав батькам нашим.

40 Дабы они боялись Тебя во все дни, пока живут на земле, которую Ты дал отцам нашим.

41 Також і чужи́нця, що він не з наро́ду Твого́, Ізраїля, і він при́йде з далекого кра́ю ради Йме́ння Твого́, —

41 Даже когда иноплеменник, который не от Твоего народа, Израиля, из отдаленной земли придет для имени Твоего, -

42 бо почують і вони про велике Ім'я́ Твоє, і про сильну руку Твою та про ви́тягнене раме́но Твоє, — і при́йде він і помолиться в цьому храмі,

42 Ибо и они услышат о Твоем великом имени, и о Твоей могущественной руке, и о простертой мышце Твоей, и придут и будут молиться в доме сем, -

43 Ти почуєш це з небе́с, місця постійного пробува́ння Свого́, і зробиш усе, про що буде кли́кати до Тебе той чужи́нець, щоб усі народи землі пізнали Ім'я́ Твоє, щоб боялися Тебе, як народ Твій, Ізраїль, і щоб пізнали вони, що Ім'ям́ Твоїм на́звано цей храм, що я збудува́в.

43 Тогда услышь с небес, с места жительства Твоего, и сделай все, о чем будет вопиять к Тебе иноплеменник, чтобы все народы земли знали имя Твое, чтобы боялись Тебя так, как народ Твой, Израиль, чтобы знали, что именем Твоим называется дом сей, который я построил.

44 Коли народ Твій ви́йде на війну́ на свого ворога, дорогою, якою Ти пошлеш їх, і помо́ляться вони до Господа в напрямі до міста, що Ти вибрав його, та храму, що я збудував для Йме́ння Твого́,

44 Когда пойдет народ Твой на войну против своего неприятеля путем, которым Ты пошлешь его, и будет молиться Господу, обратившись лицем к городу, который Ты избрал, и к дому сему, который я построил Имени Твоему:

45 то почуєш Ти з неба їхню молитву та їхнє блага́ння, — і вчиниш їм суд!

45 Тогда услышь с небес молитву их и прошение их, и сделай что должно для них.

46 Коли вони згріша́ть Тобі, — бо немає люди́ни, щоб вона не згрішила, — і Ти розгні́ваєшся на них, і віддаси́ їх во́рогові, а їхні полони́телі відведу́ть їх у неволю до ворожого кра́ю далекого чи близько́го,

46 Когда они согрешат пред Тобою, (ибо нет человека, который бы не грешил), и Ты прогневаешься на них, и предашь их врагам, которые, пленив их, отведут в неприятельскую землю, отдаленную или близкую:

47 і коли вони при́йдуть до розуму в краю́, куди взяті в неволю, і наве́рнуться, і будуть благати Тебе в краю́ полони́телів своїх, говорячи: Ми згрішили, і безбожне чинили, були́ ми винні;

47 И когда они в земле, в которой будут находиться в плену, войдут в себя, и обратятся, и будут молиться Тебе в земле пленивших их так: мы грешники, беззаконники, преступники;

48 і коли вони наве́рнуться до Тебе всім своїм серцем і всією душею своєю в краю́ ворогів своїх, що їх понево́лили, і помо́ляться до Те́бе в напрямі до свого кра́ю, що Ти дав їхнім батькам, у напрямі міста, яке Ти вибрав, та храму, що я збудував для Імени Твого́,

48 И когда обратятся к Тебе всем сердцем своим и всею душею своею в земле врагов своих, которые будут держать их в плену, и будут молиться Тебе, обратись к земле своей, которую Ты дал отцам, к городу, который Ты избрал, и к сему дому, который я построил Имени Твоему:

49 то Ти почуєш на небеса́х, постійному місті пробува́ння Свого́, їхню молитву та їхнє блага́ння, і зробиш їм суд,

49 Тогда услышь с небес, с места жительства Твоего, молитву их и приношение их, и сделай что должно для них,

50 і пробачиш Своєму наро́дові, що́ вони згрішили Тобі, і всі їхні провини, що завини́ли проти Тебе, і нахи́лиш до любови полони́телів їхніх, і вони змилосе́рдяться над ними,

50 И прости народу Твоему, в чем он согрешил пред Тобою, и все проступки их, в чем он оказался преступником пред Тобою, и возбуди сострадание к ним в пленивших их, чтобы они были к ним милостивы.

51 бо вони — наро́д Твій та наді́л Твій, яке Ти вивів з Єгипту, з сере́дини залізної гутни́чої пе́чі, —

51 Ибо они Твой народ и Твой удел, который Ты вывел из Египта, из железной печи.

52 щоб очі Твої були́ відкриті на блага́ння Твого́ раба та на блага́ння народу Твого, Ізраїля, щоб прислу́хуватися до них, коли вони кли́катимуть до Тебе.

52 Да будут отверсты очи Твои на молитву раба Твоего, и на молитву народа Твоего, Израиля, чтоб слышать их, когда они будут призывать Тебя.

53 Бо Ти виділив їх зо всіх народів Собі на наді́л, як говорив був через Мойсея, Свого раба, коли Ти виво́див наших батьків із Єгипту, Владико мій, Господи!“

53 Ибо Ты отделил их в Свой удел из всех народов земли, как Ты изрек чрез Моисея, раба Твоего, когда вывел отцев наших из Египта, Господи Господь.

54 І сталося, як Соломон скінчи́в цю молитву й блага́ння до Господа, то він устав від Господнього же́ртівника, де він стояв на колінах своїх, а руки його були простя́гнені до неба.

54 Когда кончил Соломон молитву пред Господом, когда кончил все сие моление и прошение: тогда встал от жертвенника Господа, где он стоял на коленах с простертыми к небесам руками.

55 I встав він, і поблагослови́в усі Ізраїлеві збори, говорячи сильним голосом:

55 И стал, и благословил все собрание Израилево высоким голосом, и говорил:

56 „Благословенний Госпо́дь, що дав мир Своєму наро́дові, Ізраїлеві, усе, як обіцяв був, — не відпало ані одне слово зо всіх Його добрих слів, які Він говорив був через раба Свого Мойсея.

56 Благословен Господь, Который дал народу Своему Израилю покой, точно так, как сказал, не уронено ни одно слово из всех добрых Его слов, которые Он изрек чрез раба Своего Моисея.

57 Нехай буде Госпо́дь, Бог наш, з нами, як був Він із нашими батьками, нехай Він не опустить нас, нехай Він не покине нас,

57 Да будет Господь, Бог наш, с нами, так, как Он был с отцами нашими, да не оставит нас, да не покинет нас.

58 щоб прихиля́ти наше серце до Себе, щоб ми ходили всіма́ Його дорогами, щоб ми дотримувалися нака́зів Його, і уставів Його та постанов Його, як і Він наказав був нашим батькам.

58 Но да преклоняет к Себе сердце наше, чтобы мы ходили по всем путям Его, и сохраняли заповеди Его, и уставы Его, и законы Его, которые Он заповедал отцам нашим.

59 І нехай бу́дуть оці слова мої, якими я благав перед Господнім лицем, близькі́ до Господа вдень та вночі, щоб чинити суд для раба Свого́ та суд для Свого наро́ду, Ізраїля, день-у-день,

59 Сии слова мои, которыми я молился пред Господом, да будут близки к Господу, Богу нашему, днем и ночью, дабы Он делал, что должно для раба Своего и что должно для народа Своего, Израиля, изо дня в день, -

60 щоб знали всі народи землі, що Господь — Він Бог, і нема вже іншого!

60 Чтобы все народы земли знали, что Господь есть Бог; нет кроме Его.

61 І нехай буде все серце ваше з Господом, Богом нашим, щоб ходити постановами Його та щоб перестеріга́ти заповіді Його, як цього дня!“

61 Да будет сердце ваше совершенно с Господом, Богом нашим, чтобы ходить по Его установлениям и хранить Его заповеди, как ныне.

62 А цар та ввесь Ізраїль з ним прине́сли жертву перед Господнім лицем.

62 Потом царь, и весь Израиль с ним, принесли жертву Господу.

63 І приніс Соломон жертву для мирних жертов, що прино́сив для Господа: двадцять і дві тисячі худоби великої, а худоби дрібно́ї — сто й двадцять тисяч. І ви́конали освячення Господнього храму цар та всі Ізраїлеві сини.

63 На благодарственную жертву, которую принес Соломон Господу, он употребил двадцать две тысячи из крупного скота, и сто двадцать тысяч из мелкого скота. Таким образом освятили дом Господа царь и все сыны Израилевы.

64 Того дня цар освятив сере́дину дво́ру, що перед храмом Господнім, бо пригото́вив там цілопа́лення й хлібну жертву та лій мирних жертов, бо мідяни́й же́ртівник, що перед Господнім лицем, був мали́й для прийняття́ цілопа́лення й хлібної жертви та лою мирних жертов.

64 В тот день освятил царь среднюю часть двора, который пред домом Господа, потому что совершил там всесожжение, хлебное приношение и благодарственную жертву из тука. Ибо медный жертвенник, который пред Господом, недостаточен был для помещения всесожжения, хлебного приношения и благодарственных жертв из тука.

65 І вчинив Соломон того ча́су свято, і з ним увесь Ізраїль, збір великий, що зійшовся звідти, де йдеться до Гамату аж до єгипетського потоку, перед лицем Господа, нашого Бога, сім день і сім день, — чотирна́дцять день.

65 В то время Соломон и весь Израиль с ним, великое собрание, собравшееся от входа в Емаф до реки Египетской, сделали праздник пред Господом Богом нашим, в продолжение семи дней и семи дней, то есть в продолжение четырнадцати дней.

66 Во́сьмого дня він відпусти́в народ, а вони поблагослови́ли царя та й пішли до наметів своїх, радісні та веселосерді через усе те добро, що Господь учинив Своє́му рабові Давидові та Своєму наро́дові Ізраїлеві.

66 В осьмый день он отпустил народ; и благословляли царя, и пошли в шатры свои, радуясь и веселясь в сердце о всем добром, что сделал Господь рабу своему Давиду и народу Своему Израилю.

1.0x